Володимир Свідзінський

Володимир Свідзінський
Діяльність
Видатний український поет доби «Розстріляного відродження», перекладач
Дата народження
1885.10.08
Дата смерті
1941.10.18
Біографія, цікаві факти з життя

Був другою дитиною в сім’ї, мав 4 братів і сестру. Відомо, що предки поета з покоління в покоління були священиками.

Очікувалося, що він, як батько і дід, також вибере духовне служіння, і спочатку все до цього йшло: хлопець навчався в Тиврівській бурсі, потім у Кам’янець-Подільській семінарії, яку через хворобу так і не зміг закінчити.

Згодом Свідзінський отримав економічну освіту у Київському комерційному інституті, щоправда, через брак грошей у сім’ї його навчання розтягнулося аж на 7 років. Але кохання відкоригувало долю поета.

Свідзінський — автор кількох цінних наукових розвідок — про народні промисли Подільської губернії (ткацтво та килимарство), про графічне оформлення старовинних уніатських метрик. На жаль, не знайдено тексту його наукової доповіді «Про події на селах подільських року 1918».

Свідзінський взагалі був м’якою і дуже толерантною людиною.

Як і багато літераторів, Свідзинський заробляв на життя редагуванням і перекладами. Багато років він пропрацював у щомісячнику “Червоний шлях”. У двадцятих роках ділив кабінет із Павлом Тичиною.

Майже 30 років після смерті Свідзінського радянська влада замовчувала його поезію – ніби й не було взагалі такого автора.

Володимир Свідзинський особисте життя

Одружився з двоюрідною сестрою всупереч волі батьків.

Молода родина мешкала у Кам’янці-Подільському. Незабаром народилася дочка Мирослава. Володимир працював архіваріусом, був аспірантом кафедри народного господарства і культури Поділля, Зінаїда вчителювала, а житло знімали прямісінько в школі.

У 1926 році Свідзінський палко захопився 18-річною Оленою Кондратьєвою. У 1928 році Свідзінський, отримавши розлучення, одружується з Оленою. Але цей шлюб Свідзінського тривав недовго – Олена пішла від нього.

Одружитися знову заборонила донька

Зінаїда після розлучення разом із Мирославою повернулась у Кам’янець-Подільський. І хоча зі Свідзінським вона розійшлася інтелігентно, без скандалів, очевидно, що крах шлюбу переживала дуже сильно. Жила бідно, грошей, щоб прогодувати доньку, не вистачало. У якийсь момент жінка зламалася – спробувала втопитися. Рибалка, який проходив повз річку, виніс Зінаїду з води. Незабаром після цього інциденту жінка захворіла на тиф і померла. А Свідзінський забрав Мирославу до себе в Харків і ростив її самостійно.

Володимир робив разом із донькою домашнє завдання, стежив, щоб вона росла читаючи найкращі твори світової літератури, а не радянські романи. Кожного літа батько вивозив Мирославу на відпочинок за місто, найчастіше – до своєї рідної сестри, яка мешкала у Чигирині.

Володимир Свідзинський смерть

Улітку 1941 року до Харкова стрімко наближалася німецька армія. Свідзінському у Спілці письменників видали евакуаційний талон до Актюбінська. Але поет не поспішав збирати валізи: 20-річна Мирослава, яка навчалась у технікуму, закохалася в учителя математики і категорично відмовилася їхати з Харкова, розповіла Соловей. НКВД запідозрило тих, хто відкладає від’їзд, у симпатії до гітлерівців і влаштувало облаву.

27 вересня Мирослава пішла по хліб, а повернувшись додому, побачила, що їхнє помешкання перевернуте догори дриґом. Сусідка розповіла дівчині, що батька забрав “чорний воронок”, а в будинку попоралися енкаведисти. Цікаво, що кримінальну справу проти поета у звинуваченні в антирадянській пропаганді завели за добу до його арешту

Нині є вже свідчення, що Свідзинського разом із іншими силоміць евакуйованими просто гнали під конвоєм на схід, а потім спалили живцем у якійсь будові між Куп’янськом і Старим Салтовом. У своїх поезіях він висловив чітке передчуття своєї смерті в огні:

В полум’ї був спервовіку
І в полум’я знову вернуся…
І як те вугілля в горні
В бурхливім горінні зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє…

Мирослава пережила війну, працюючи в одному з сіл за їжу. Спала в холодній хаті, на голому ліжку. Викладач, її велике кохання, помер у Харкові від голоду та холоду. Після війни дівчина 10 років прожила в Киргизії, працювала на шахті. Коли повернулася до Харкова, деякий час мешкала в гуртожитку, а потім, після реабілітації її батька, тракторний завод виділив жінці квартиру.

↓ Показати більше біографії