Олексій Онуфрієнко

Діяльність
поет

Поезія автора, вірші

Якось мені здалося, що пам’ять — це стародавня інкунабула з роками, немов

Померхлими від часу, до мозку намертво приладженими листами,

Що складаються в химерні оригамі. Я

Перебираю події минулих днів — ці нескінченні низки-голоси поснулих мертвих мов —

Але скоро зрозумію, що вони є лише квітами-міражами,

Які призначалися для незакінченого кимось гербарію.

P



…Тут спогадів пелюстки розсипано по як завжди неприбраній підлозі.

Я знову чую якісь ритмічні звуки. То кроки? Серце? Чи душа?

А може — то років когорта довжелезна поспіша

До Арки Триумфальної по зітканій зі снів дорозі?


Ні…

Тут тільки кимось спогадів пелюстки розсипано


                     по тілу, що було моїм,


                                          по цій кімнаті,


                                                       по підлозі…

Незважаючи на сувору заборону,

(Автор — незнайомий чоловік у чорному),

Переступлю темнорожеву смугу, що, як Рона

Швейцарію та Францію, долоні перетинає і жодному


Ще не обіцяла відшукання надії.


І далі — нарешті — в довгочекану подоріж

До зоряного неба, до старого міста, до кімнати,

Де спочиває Друг, — сріблясто-сірий ніж,

Що багатьох із нас привів уже до страти


(я досі пам’ятаю лист з минулого — колись настане і моя черга).

 





Але до цього ще далеко. Поки не сплине час,

Зажду в Старому лісі під вічними деревами-стінами,

Де холодно від спогадів про вечори, коли говорив замість “мене” — “нас”,  

Бо був з тобою. А зараз — тільки трохи зігріває мішечок з світлячками,




 

— де ти, дитинство?

 

— твій подарунок…






Що, вірогідно, зможуть замінити зорі.

p.date


З циклу “ВІДКРИТТЯ ЯПОНІЇ”


1. М’який сніг:

    Простирадло, розстріляне

    Поступом сусідського кота.



2. Серед довгої

    Зоряно-безсонної ночі

    Ховаються сюжети.



3. Тяжка хвороба…

    Здається, — не я змінився,

    А світ навкруги.



4. Забрав зі стола годинника, —

    Здалося, —

    Разом із ним зник і час.



5. Літній дощик.

    Літа спливають

    По віконному склу.



6. Сонце грає на стінах.

    І здається мені —

    Зовсім не було зими.



7. Кришталеві сльози

    На твоєму обличчі.

    Ніч.



8. Під світом далекої зірки

    Сьогодні спитав себе:

    “Навіщо живемо?”.



9. Сходи дерев під небом.

    Довга дорога.

    Чи повернусь до себе?..



10. Темрява на вулицях.

      Про що нагадає блукачу

      Вогонь мого світильника?



11. Вікна відчиню…

      Що вийде з мене у світ?

      Що залишиться? Що не повернеться вже ніколи?..



12. 24 серпня.

      За тополями

      Незграбно ховається осінь.



13. Вічне небо.

      Шрами від літаків.

      О, люди!..



14. Людський натовп.

      Крізь незнайомі очі

      На мене дивиться осінь.



15. Кривавий захід:

      Майбутнє

      Бачу на горизонті.



16. По відбитку сонця в калабатині

      Пливуть таргани.

      Криза.



17. 17-ти дюймовий монітор…

      Котру хвилину хочу

      Написати хайку.

1. Герої

 




а. Скороминущих спогадів

    Shadows, шукаючи мигдалевидні

    Вкраплення любові, що вільні від сірого смогу днів  

    Звичайних, застлали очі1. Далі — видно



— Вельми м’який вечір.

Осінь. Вже.

Кюрасо.






б. Справжню ніч, що навпіл розколола

    Темряву армадою занедбаних зірок,

    І лицаря, який, відкинув забороло,

    Спостерігає (це означає — знову зір — ОК!).


в. А інший — інвертований двійник

    Мого знайомця, як завжди — повний

    Масок та облич (а рівно — прізвищ та нік-

    names).”Той-що-неодноманітен”. Епітет досить красномовний.




1 Бо ті навічно пристосовані до сірості лише. Закрийте їх — побачите справжнє. Кольорове.


2. Сюжет


Історія, вічна, як сам перелік різновидів вічних історій — коливання
в часі, нібито останній — саме Час — настільки незвичний тут для простору,
що й (аналог: викривлення реалій світу речей гарячим повітрям над вогнищем)
він — саме Простір — поступово перетворюється на — щось — текуче, нестабільне
до крайнощів, змінливо-примарне.


Вони — обидва — теж. Але — вічна сутність не підвладна навіть примхам
Часу, внаслідок цього — і Спостерігач, і Джерело, вдивляючись один в одного,
залежачи один від одного, і, що найважливіше-найголовніше, — перебуваючи
насправді одним єдиним, обирають та осмислюють своє місце в Просторі-Часі,
намагаючись розмістити-розташувати себе таким чином, щоб якнайкраще виконати
своє, ненадане ніким і ніколи, призначення.


Отже:


Перший (чи останній?) — відображає та зберігає ознаки. Зрозуміло, намагаючись
в кінцевому рахунку зрозуміти взаємозв’язки зовнішнього із внутрішнім,
глибинним, вистежити у хитросплетіннях геометричних фігур стежки до суті,
серцевини, відображення-втілення замислу.


Другий (чи перший?) — продуцює та генерує зовнішні сторони, базуючись
(виключно) на ґрунтовному вивченні вже згадуваної сутності. Вивергаючись
з його замислів (точніше — це й є його матеріалізовані-втілені замисли),
абстрактні ідеї отримують фізичний вираз — чи запис, — який поступово стає
видимим (тобто — можливим для сприйняття-розуміння) Спостерігачеві.


Основне завдання: зрозуміти-осмислити Процес та свою справжню роль в
ньому.


3. Істинний бік речей

 




а. Світ. Світло. Світ - ло1 —

    Кальна проекція серця,

    Точніше — найкращих його випро-

    Мінювань — кінцівок маленького Сонця



— Нічний бік доби.

Зорі.

Очі.

Мрії.






    (індивідуального світила кожної (!) людини)


б. На вельми конкретні обставини

    Життя-смерті. І, в свою чергу, темрява —

    Малозмістовне явище… (Але, застосувавши обманний

    Засіб, — заплющення очей, — зміст виявляємо. Щоправда, — досить мляво).

 





в. Й зараз, вже після чергового розподілу світу    

    На сфери дійового функціонування, —

    До відпочинку. Я теж… Тобто, — me too…


    На цьому — закінчення. Тимчасове.




 
    — нарешті








1 Чому саме Ло, а не Ла чи навіть Ле, — див. роман С.Ділейні "Перетини Ейнштейна".