Олексій Кацай

поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

Книжки розпродано. Пустий мій кабінет.
Лиш павуки по стелажах тупцюють…
А люди по провулках циркулюють
на найзагиблій з тисячі планет,
де перетворюється у падіння лет
і недозволено ходити, де працюють
ті двигуни, що вир небес прасують
і тягнуть з мулу в небо очерет.
Сузір’їв цвіль… Уламки метеорів…
Слова… Луна… І та — на рівні вух…
Круки із бань зруйновних соборів
спостерігають, хто з земних горюх,
здійнявши очі вище світлофорів,
незаборонений побачить рух?

Вибухну мов Санторин
адже я напевне знаю —
вовкулаки всіх країн
знов єднаються у зграю

І безопірно мов слиз
точаться крізь огорожі
бо людина кожна із
випадком нещасним схожа

Відчуває кожна злість
зголодніла та невчасна
і гризе коняки кість
труп засмаживши Пегаса

Йде з фортець у негліже
з-писками-змішало-лиця
бо іржавим пилом вже
розпорошилася криця

А в хатках вітри сичать
крізь шпарини мов зміюки
і гіллячини летять
як відтяті катом руки

Та меча здійнявши хрест
я втуплю у ніч самітних
очі кольору небес
ураганами вагітних

Розпочну усе з кінця
в час коли несамовито
неприборкані сонця
підіймаються над світом

Гасне хай нічна свіча —
вже віконниці зірвали
ті хто теж носив меча
навіть ідучи за ралом

Ті що зрозуміли враз
в нечисті вдивившись лави —
переслідує ж бо нас
витвір власної уяви

Ті що встануть не дурні —
одурманені безмежно
і судовища страшні
лиш від них тепер залежать.

Всі вірші автора - Олексій Кацай