Оксана Забужко

письменниця

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

…І солод слів,
І холод сліз,
І дотик чистий і шовковий…
Візьми мене у темну вись —
Я легша пасем цигаркових.
Повільні очі підніми
(Чи так розводять райські брами?) —
І душу в мене одніми,
І обніми її губами…
…Розломом — ох! — у листопад
Підлогу й стіни закрутило,
Текуче сяйво проступа
Крізь контур той, що звався тілом!
І — відхились…
І — відпусти…
Бо в чорнім космосі даремно
Гудуть натужно, як дроти,
Дві долі, строго паралельні.
А цей потріскуючий шум —
То шерех крил поза спиною…
Любов! Не прихистку прошу —
Свободи,
світлої й страшної…

Це, здається, світанок —
і світло, немов простирадла, прим’яте.
В попільничці — недокурки. В вазі — заплющена квітка.
На чотири стіни перемножена тінь — і порожня кімната!
Жодного свідка.
Тут хтось був! Ще хвилину тому
на рудій поліровці тремтіли
Два прозорі вогні — від сльози і сльози (чи тут мешкали двоє?)…
Тільки в кріслі костюм, перед миттю заповнений тілом,
Раптом тихо згортається плоским безживним сувоєм.
Увійдіть! Увійдіть, подивіться — нікого немає!..
(Лиш повітря, надихане, злиплось —
мов танком по ньому проїхавсь).
Ах, ще светр недоплетений пальці чиїсь пам’ятає,
І розгорнута книжка — в позначках од нігтів чиїхось!
Як космічно, пронизливо-тихо за цею межею!
На рудій поліровці дві плями (а може, то сльози?) —
І надкушене яблуко, де надкус ще не взявся іржею,
Мов упавши з чиєїсь руки, біля крісла лежить на підлозі…

Всі вірші автора - Оксана Забужко