Оксана Миколюк

поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

Без жалю й суму відрікаюся від тіла, –
Без мене щось стається в світі і болить йому,
Я з туги непомітно виросла у крила,
Щоб бути там, де – він. Лише тому.

Не безголів’я – безголосся я боюся!
Й роз’ятреної часом посестри-надії…
Я – вимагаю! Хто ж бо крила просить? –
Прийму пісок ув очі – тільки не бездію.

Єдине підкажи: як ти мене почуєш?
Як відрізниш від жовтого листа на бруку?
І що не сонце, а незрима я цілую,
Як знатимеш без слова, знаку й звуку?

Та я – не з тих, котрі навсе зникають.
О, в силі знов мені – в матерію земну!
Плоть запалити, до якої – й не звикаю,
Щоб ти впізнав мене. Лише тому.

Підноситься ввись по драбині світла
Хрещеник віри: проголошує весну,
благословляє світ…Ніч раптом зблідла
й перетворилася покірно у росу:
Це – вистражданий ранок-талісман
Так розкриває нам свої обійми…
А ранок – не пора, по суті ранок – стан,–
Надія на добро і віра у незриме.

Всі вірші автора - Оксана Миколюк