Микола Шошанні

поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

Десь, займаючи якийсь простір,
В простоті, де все не так просто,
Поміж рифів, мов ножі, гострих,
В самоті на мить приліг острів.

Майже скрізь на нім лежить гравій
І практично не ростуть трави,
Не прижилися чомусь пальми,
Не працюють вже давно гальма.

Зрідка чайка з вишини квилить,
Напливають кожну мить хвилі
Та летять на кам’яні скелі,
І наввипередки слід стелять.

Тільки в центрі — озерце-рана,
Там живе хранитель слів — равлик,
Він випліскує слова-клопіт —
Намагається знайти спокій.

Мерехтять вгорі над ним зорі,
Острів схований від всіх взорів.
Як потрапити туди прямо,
Знає шлях лише одна дама…

Розтріпані коси сумних оксамитових крон,
Віддалено видно похмурість осіннього неба,
Не треба, чудна жовта осінь, не треба
Так стрімко летіти, немов навіжене метро.

Недбало скидає листки відривний календар,
В активі — пошарпані нерви, розладнані струни,
Відлуння осінній неспокій, відлуння
Старих і нових запитань — мов цілюща вода.

О, щастя величне — у згоді з собою іти
І те не згубити, що зроду душі притаманне,
Туманні шаради, мов Лондон туманний,
Розвішала осінь в серпанку хистких павутин.

Складаються клаптики ковдри в мозаїку літ,
В осінньому світлі стає все видніше чимдалі,
І далі малюк мужньо крутить педалі
Та колами їздить з незмінним синцем на чолі…

Я знаю, що віхола слід мій колись замете,
Я знаю — холодна зима все вбере в свою пащу,
Найкраще не руш моє, осінь, найкраще,
Осіннє, останнє, таємне, щемке і святе…

Всі вірші автора - Микола Шошанні