Лариса Коваль

поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

Єдиний зміст завжди в моєму слові,
Немов єдине сонце в небесах.
Моє життя, що визріло з любові,
гойдається на доле — терезах,

здіймаючи мене понад степами,
із боку в бік жбурляючи в імлі,
де мої нерви жовтими снопами
на чорній переораній землі.

Де тиша, мов заціплена від крику,
де сотня переплутаних доріг,
Не відшукать сьогодні і довіку
де правда є і де святий поріг,

де мої предки з вечора до ранку,
немов живі примари за столом.
Мені б зайти. Гірку підняти чарку
за рідну Україну за вікном.

© Лариса Коваль. Всі права застережені.

Я часто приїжджаю в це село
І воду п’ю з криниці у сусіда.
Давно нема того старого діда,
Що зустрічав на призьбі. А було ж:

Сідала поруч під гіллям кислиць,
І все ставало просто і чудово.
Точилась тихо річечка-розмова,
Похитуючись хвильками дрібниць.

Проходили сільчани повз паркан:
— Ну як живеться, діду?
— Та нівроку.
І дивиться замислено впівока,
Як біля хвіртки крутиться Полкан.

Це так природно: осінь у дворі,
Пташиних зграй звучать останні сурми,
Бринять вночі дощу прощальні струми,
І тужать наодинці явори.

Живе тепер у хаті тій біда,
Не спалахнуть вогнем в садку суниці,
А в тій старій сусідовій криниці
Вже й не така смачна тепер вода.

© Лариса Коваль. Всі права застережені.

Всі вірші автора - Лариса Коваль