Лариса Коваль

Діяльність
поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

Усе поглинає час
він висмоктує кохання
він поглинає мене
мою віру залишаючи
біля дверей порожню оболонку
а за дверима твої кроки
парадокс душа під ковдрою
написана верлібром
не спалахує квіткою
а тіло у прямокутнику дверей
зависає пожмакане і кволе
перед фортецею твого обличчя
так хочеться стати місяцем
єдиним у світі і блукати
барвінковим променем
у спокусливій таїні
твоїх найдорожчих очей
воскреси мою наготу
відкрий закорковану амфору
щоб сто разів помирати
від невгамованої спраги
і тілесного болю
кроки стогін ліфта
тільки лишились слова
звичайні як протерті черевики
на зачовганій підлозі
біля дверей
до раю

© Лариса Коваль. Всі права застережені.

Вдихаю я терпкий озон,
Поволі йду по ще нагрітих плитах.
Не оксамитовий сезон,
Але не літо. Мабуть, вже не літо.

На шворці тіпається день,
Немов його повісили сушити.
По бруку дріб, не дощ іде —
Горіхи падають, радіють діти.

І я колись, як той малюк,
Після дощу шукала скарб в калюжах,
І вперто сонце, як віслюк,
Тягнуло день на пругах своїх дужих.

Крізь окуляри дивосвіт
Ще барвінково заглядає в очі.
Та це не вічність — тільки мить.
І крук на мене дивиться пророчо.

© Лариса Коваль. Всі права застережені.

Всі вірші автора - Лариса Коваль