Ігор Жук

Діяльність
поет

Поезія, вірші

пам’яті С. Петлюри

— Хлопці чи чули, як сурма по нас голосила?
Сила ворожа закрила до волі нам шлях…
— Пане хорунжий, якби ж то була просто сила,
Ми б тою силу давно вже тримали в руках.

— Плакали верби над долею нашою злою,
Тільки й було того щастя на мент, на ковток…
— Пане хорунжий, ми йшли не намарне до бою;
Щось таки, бачите, виросло з наших кісток!..

— Щось таки виросло, кажете?.. Так, правда ваша, —
Але ж дивіться, як глушить те зілля осот!..
— Пане Симоне, то коникам завтрашнім паша,
А хто на коників сяде — досягне висот!

— Хлопці, то що ж: вам не шкода й життя молодого? —
Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх…
— Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога,
Щоб не за себе молитись Йому, а за них.

— Що ж, Україні не вік вікувати сумною,
Ми ще народимось в наших онуках не раз!
Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною,
Хлопці, я дякую долі, що був біля вас!

("Сад Гефсиманський", пісня 1)

Не спиш, мій синочку… А ніч, мов картинка, в саду.
Про що ти сумуєш, якими мандруєш світами?
Кого все рятуєш, чому ти не слухаєш мами,
Коли моє серце так гостро віщує біду?..

Не спиш, мій синочку… А хлопці поснули давно,
Хоч ти так просив, щоб самого тебе не кидали.
Хтось каже крізь сон, що з води вийшло добре вино, —
І скиглить всю ніч за кущем те дівча із Магдали.

О так, пречудове вино ти зробив із води —
Та нині воно стало кров’ю твоєю, месіє!
Доба не мине, третій півень іще не пропіє,
Як тричі найперший твій учень зіб’ється з ходи…

Чого ж ти навчив їх, що далі вони понесуть —
Чужі в цьому світі, зіщулені привиди часу…
За кого ти вип’єш оту нелюдську свою Чашу,
Для кого назавше закреслиш людську свою суть?!.

Не спиш, мій синочку… Я в думу твою не ввійду;
Ти виріс, ти вище твоєї печальної мами…
Лиш серце моє за тобою блукає світами,
Крізь нічь, що, мов казка, стоїть в Гефсиманськім саду…

О як же Вам зізнатись в некоханні,
Як загасити блиск таких очей?
Належить моє серце іншій панні —
Та щось таки пече його, пече…

І, може, Ви на неї навіть схожа —
Та бути нею щось Вам не дає,
І от уже прозора огорожа
Вас ділить на "моє" і "не моє".

О, як благають очі промовисті,
Безмовно кличуть лагідні вуста, —
А серце б’ється в стіни прямовисні,
І німота у ньому, німота,

І хочеться коханням називати
Хоч що-небудь, хоч подих на щоці…
І вже йому гніздечко звити з вати,
І не пустити більш на манівці.

Так хочеться спинитись хоч на чомусь —
Та скільки ж так летіти крізь життя!..
І все-таки летиш — бо гарячковість,
Сам бачиш, не доводить до пуття…

А Ваші очі ніжно-полум’яні! —
Де взяти сил, щоб той вогонь погас!..
Моє життя належить іншій панні…
Я вигадав її заради Вас.

О не рухайтесь панно я не просто дивлюся на Вас,
Я творю Ваш портрет із дрібних поцілунків олії,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог, так як я лиш Вас бачити вмію

О не рухайтесь, панно, будьте там, на отому стільці,
Він скрипить під котом, а під Вами принишк, наче миша,
Тільки пензель зітха у моїй ледь тремтячій руці,
Та немов полотно, під мазками вгинається тиша.

І немов полотно на мольберти натягнутий час,
Не витримує грунту і фарбу життя не тримає,
І вона обліта, ну а я бачу Вас, тільки Вас,
І крім Вас в цьому світі для мене нікого немає.

О не рухайтесь, панно, хай там час розганя свій візок,
В нього є що втрачати, отож хай як вміє втрачає,
Ну а я ще не кваплюсь покласти останній мазок,
І востаннє піднести Вам чашку осіннього чаю.

О не рухайтесь, панно, вже не довго, іще тільки раз,
Жовтий пензлик, мов песик, лизне намальовану мрію,
На моїм полотні завмирає скуйовджений час,
І побачить вас Бог, так як я лиш Вас бачити вмію,
І побачить вас Бог.

Низько схилилась калина, ніби молиться Богу,
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу…
Мамо, не треба, — не йдіть нас виглядати на дорогу,
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу.

Чути нам, чути, як рідний голос нас додому кличе;
Видно нам, видно біду, що наступає від Любліна.
Мамо, ми мусим бути тут, бо ми стрільці святої Січі;
Мамо, не майте нам за зле, бо тут так само — Україна.

Хмарами круки злітаються з Поділля і з Полісся,
З Білої Церкви удосвіта на Фастів виступаєм.
Доля на долю, як шабля на шаблю, піднялися;
Хлопці, до бою! — ми свій полк докупи в небі позбираєм…

Мало нас, мало, нас замало, аби край оборонити —
Тільки й надії — на шаблю, на серце і на Бога…
В Києві дзвони мовчать, бо нема об чім дзвонити —
Нашої віри нема, а чужа їм не підмога.

Низько схилилась калина, ніби молиться Богу,
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу…
Мамо, не плачте, не йдіть нас виглядати на дорогу —
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу!..

<p>Ігор Теодорович Жук народився 7 грудня 1951 р. в селі на Львівщині,<br /> закінчив фізичний факультет Львівського держуніверситету, поступив в аспірантуру<br /> Інституту теоретичної фізики АН України; з тих пір став киянином, і почав<br /> писати перші пісні під гітару.<br /> <br /> </p><br /> <p>До виходу на сцени КСП був більш відомий в колах київської інтелігенції<br /> як художник, організатор ряду виставок творчого андерграунду на базі Інституту<br /> теоретичної фізики, мав кілька власних експозицій, вчився в<br /> майстерні київських художників Г.А.Зубченко и Г.Д.Пришедько.<br /> <br /> </p><br /> <p>В КСП з'явився лише 1981 року, брав участь в клубі «Арсенал». 1984 р.<br /> став головою нового КСП «На Московській площі», який існував близько п'яти<br /> років. Згодом до клубної діяльности не повертався,<br /> обмежуючись складанням пісень, котрих набралося по сей день близько<br /> 300, українською і російською мовами (в співвідношенні приблизно 1 : 5);<br /> є спроби писати польською.<br /> <br /> </p><br /> <p>Давня творча професія – театральна і кіно-драматургія : автор дитячої<br /> п'єси (поставленої Волинським театром ляльок), радіоспектаклів, сценаріїв<br /> понад 30 фільмів студії «Київнаучфільм», трьох невеликих дитячих художньо-пізнавальних<br /> книжечок (Київ, “Веселка”, 1992-1995).<br /> <br /> </p><br /> <p>В останній рік работи над кандидатською дисертацією зайнявся комп'ютерною<br /> графікою – моделюванням складних багатовимірних поверхонь. Після захисту<br /> дисертації це стало спочатку захопленням, а згодом, поєднавшися з живописом,<br /> і основним фахом: зараз працює дизайнером в комп'ютерній компанії<br /> ULYS Systems (Київ).<br /> <br /> </p>