Костянтин Коверзнєв

поет

Поезія, вірші Додати цитату, вірш

коли я був богом
то прокляв квітку
їй груди важко надималися
пелюстки об'їдала гусінь
в повітрі анішелесне
здавалося забракне відваги
але серце фіялки
було тендітне
божа воля нищівна
хоч вона і ниділа світом
і їй було боязко межи люди
любить не любить
любить не любить
чим можемо поможемо
так не хотілося в’янути
як важко все тримати
в покорі
очі дивились фіялково
в очах відбивалась інтриґа
стеблом пробігали корчі
знову страх прийде опівночі
страх звичайний божий

Хто вiдтак сказав би,
що золота середина
вищерблена…
Повис. Повiзерунчастий.
То — вибалок,
який схиливсь до крину.
Повiтрям жеврiє
троюджена анґiна.
Злодiйкувато зникну
в тiнь дерев
i висхлого дощу,
коли русалки
з'являться з води.
Тут, на асфальтовiй стернi,
що вкрилася горбами,
їх налякає лiто
(зникаючи трагiчно) —
у прiрвi, за кущами,
серед листя —
оскаженiлим вiд тепла
обличчям.

Всі вірші автора - Костянтин Коверзнєв