Хто такий Анатолій шарій та чи варто голосувати за партію шарія?

Особливості національної журналістики.

Сучасний глобальний світ поступово все більше позбувається умовностей, правил, канонів і глухих кутів, які не можна обійти. Зовсім неважливим стало походження, досвід у певній сфері. Усім заправляє інформація – абстрактна нафта сьогоднішнього соціуму.
І зовсім не дивно, що бажаючих маніпулювати нею дуже багато. У кожного своя правда – такий постулат чути звідусіль. Але слід пам’ятати, що об’єктивна реальність, все ж таки, одна.

Один з «амбасадорів» української журналістики нині є популярним відеоблогером. Майже 2,5 мільйонів підписників, щоденний випуск нового матеріалу – що ж такого пропонує автор своїм прихильникам? Відповідь проста – відомий українофоб Анатолій Шарій подає у своїх відео елементарну брехню під соусом незалежної журналістики.

Чи потрібно голосувати за шарія?

Що відомо про цю людину? Насамперед те, що він не журналіст. Хто завгодно, але до цієї сфери він має ну дуже опосередковане відношення. З 17 років – ігроман, що «просаджував» усі гроші в казино, спочатку заробляючи їх аферами і махінаціями в компаніях, де він працював. Про це він розповідає у власному інтерв’ю:

«Они были очень рады мне. Потому что я умел придумывать различные хитроумные комбинации, иногда не совсем честные, иногда – откровенно противозаконные с помощью которых мы добывали хорошие деньги.»

Паспорт отримав лише у 25 років, а щоб не потрапити на службу в армію, вкрав свою особову справу з військкомату. Винахідливо, чи не так?
На світанку своєї публіцистичної діяльності Анатолій співпрацював із різноманітними виданнями, не гребуючи ні жовтою пресою в жіночих журналах типу «Единственная», ні платформою «Обозреватель».
І тут, очевидно, молодий спеціаліст почув десь фразу «журналістське розслідування» і, як то кажуть, Остапа понесло. Наклеп на дитячий будинок – звинувачення у педофілії власників закладу, звинувачення УБНОН у покритті наркоторгівлі, і – дивіться, який чесний! – викриття незаконного грального бізнесу. А до того ж, співпраця з каналами 112, ZIK та іншою проросійською єрессю, очолюваною кумом Путіна – В. Медведчуком.

Мак-меню і квиток до Литви, будь ласка.

Одна справа озброїтись язиком,і зовсім інша – травматичним пістолетом. 1 травня 2011 року традиційний «мир-труд-май» був порушений двома вистрілами в невідомого, які здійснив Шарій. Яка ситуація спричинила це – невідомо. І тим не менш, винуватець почав називати справу про стрілянину «тиском з боку УБНОН», а двома місяцями потому навмисне обстріляв свою машину (!), щоб виставити себе жертвою переслідувань.

В березні 2012 року Анатолій у відео заявляє, що знаходиться в Євросоюзі і просить політичного прихистку в Литві. Finita la comedia? Так аферист, порушник громадського спокою, ігроман і автор огульних статей магічним чином перетворюється на стражденного політичного біженця від режиму Януковича! Це перший журналіст з України, що мав переховуватися в Європі. Нібито через те, що він, такий правдоруб, заважав МВС здійснювати наркоторгівлю.

Звичайно, що саме з цього моменту число його прихильників експоненціально зростає. Аякже, жертва режиму Януковича – багато навіть політично свідомих і патріотично налаштованих людей повелося. Можливо, спільний ворог таки об’єднує?

Чия війна?

Багато адептів цього «журналіста» має козирний аргумент: «Ну він же проти окупації Криму!». Він до того ж проти української символіки:

«Все, начиная с гимна, заменившего «живи Україно, прекрасна і сильна!» на «ще не вмерла України ні слава ні воля» пропитано бездумным желанием растоптать, уничтожить, не создавая взамен ничего толкового. <…> Все, что мы имеем на сегодняшний день — это и есть самая натуральная фигня. Каждый может ныне лицезреть, во что превратилась наша республика, бывшая когда-то колосящейся житницей. Символ Украины сегодня — не серп и молот, а початок кукурузы по пять гривен за штуку, вставленный в пару египетских картофелин. Такой себе фаллический, многозначительный символ.», проти громадян Західної України: «На самом деле до 39 года вы были никем. Вы вместо волов были, вы как сурки сидели по своим норам, вырытым в горах. У Киевской области, в Запорожской, в Полтавской есть за что ненавидеть Сталина, а у вас – нет. Вы Сталину должны золотой памятник поставить в одном из своих селений. Вы цивилизацию увидели в 39-ом, вы ж… начали подтирать в 39-ом….»,

і проти власної відповідальності за свої слова.

Події Майдану Шарій визначає як привід для російської збройної агресії. «Самі винні» - такий лейтмотив звучить в усіх його коментарях стосовно політичної активності українських громадських організацій, добровольців та просто небайдужих громадян.
Події на сході України – себто утворення так званих ДНР та ЛНР за допомогою РФ – він вважає громадянською війною. На підтримку такої дефініції він постійно підводить начебто факти, які насправді є перекрученою інформацією. Так, протягом усієї війни на Донбасі Шарій у своїх відео постійно видає російську техніку за українську, нібито «воюють самі з собою». При цьому не заперечує російської присутності. То це як розуміти? Відповіді немає. Тим не менш, навіть на відео при уважному розгляді видно неозброєним оком типові характеристики саме російської техніки. Так було з підбитим в Хрящуватому ЛНР-івським танком Т-64БВ. Так було з російським БТР-82А. Так було навіть з численними російськими безпілотниками, збитими над Донбасом, але ж Шарій твердо переконаний, що російських безпілотників не існує і це все «комедія».

Що ми бачимо? «Журналіст», який маніпулюючи фактами, видирає з контексту новини лише те, що йому вигідно, створює переконливу інформаційну пастку для багатьох споживачів ютуб-контенту, які не звикли критично ставитися до почутого. Шарій може не переживати – ніхто з його адептів не загуглить, як виглядає та сама українська або російська військова техніка. Ніхто з них не підніме архів новин за 2014, 2015, 2016 та інші роки, щоб розібратися, а чи насправді все так, як він розповідає.

Символ реваншу.

У 2019 році зі зміною влади прийшли інші зміни. З Шарія зняті усі звинувачення. Більше жодних кримінальних справ. Люди, що зрозуміли небезпеку такого рішення з боку влади виходили на мітинг, проте почутими не були. В загальному хаосі парламентських виборів мало кого знітила поява нової проросійської партії – Партії Шарія, під червоною радянською символікою і самовпевненим гаслом «Я шарю!», що насправді є маркером невігластва, українофобії і радянського конформізму.
І тепер переможним кроком шарофіли топчуть будь-які надії на те, що Україна визволиться з-під культурно-інформаційного іга Московії – бо хіба є місце в Україні для persona grata російських політичних кіл?
Шарій – це символ закритих очей, байдужості, і нерозбірливого споживання інформації. Це продукт народної сліпоти.